Там, де заходить сонце Олена Пшенична

Ми живі, поки ми віримо.

Вірі Тихій — 72. Вона — колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…

Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, із хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»?

Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій.

Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?

«Там, де заходить сонце» — книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході.

Чому варто прочитати цю книжку?
Це історія для тих, хто шукає сучасну українську прозу про війну не лише через події на фронті, а й через тишу, очікування, евакуацію, волонтерство та щоденну тривогу цивільного життя. Олена Пшенична пише про людей, які опинилися на межі змін, але все ще тримаються за пам’ять, гідність і віру.
У книжці поєднуються психологічна драма, соціальна проза, м’який гумор і чесна розмова про старість. Герої тут не ідеальні: вони колючі, втомлені, ображені, але живі у своїх почуттях.
Ця книга підійде поціновувачам української воєнної прози, психологічних драм і людяних історій про втрати, турботу та силу залишатися собою. Вона порушує непрості теми, але робить це тепло й уважно до кожного зраненого серця.
Купити книгу в Польщі Там, де заходить сонце